Карл Карлович Рохау (1830-1880 рр.)

6

Карл Карлович Рохау (1830-1880 рр.) — професор, автор багатьох проектів, зокрема реставрації палацу Альгамбри в Гренаді. Його брат, Іван Карлович, сорок років будував храм Христа Спасителя в Москві. Він, безумовно, дещо підказував Карлу Карловичу під час його роботи над житомирським проектом. Ось на якому високому професіональному рівні втілювали шостий варіант проекту Спасо — Преображенського собору.


Остаточний кафедрального собору був затверджений 14 квітня 1867 року. На цей час було зведено фундамент під зовнішні стіни, внутрішні пілони, дзвіницю, тимчасову покрівлю. У зв’язку зі складністю проекту в роботах брати участь спеціально викликані в Житомир висококваліфіковані робітники із Санкт-Петербурга, які до цього працювали на спорудженні Ісааківського собору, та будівельники з Москви, що споруджували храм Христа Спасителя.

Наприкінці липня 1867 року Бетюцького на його посту замінив петербурзький архітектор В. Г. Шаламов. Володимир Григорович Шаламов (1836-1886 рр.) — архітектор І розряду. Тривалий час працював на Волині під керівництвом інженера генерал-майора Кербедза. Розробив проект залізниці від Вільно до Ковно, автор житлових і громадських будинків у Волинській губернії і Житомирі.

Рис. 37. Остаточний проект Спасо — Преображенського собору

Він доповнив проект архітекторів К. К. Рохау та Е. І. Жибера новим кошторисом, який затвердили в квітні 1868 року. Кошторис В. Г. Шаламова виявився дорожчим від попереднього на 50 тисяч рублів. Це пояснювалося додатковими витратами на зміцнення фундаментів та несучих конструкцій будівлі, більш виразне оздоблення храму. Він також розробив проект іконостасів, який був відданий на виконання підряднику — купцеві 2-ї гільдії М. Мурашку.

Розпис іконостасів за розпорядженням Міністерства внутрішніх справ було доручено академік живопису М. М. Васильєву. Для оздоблення іконостасу застосовувалася висока техніка різьблення без фарбування і позолот. На цей час у Волині такий іконостас був новим явищем. Він вміщував у собі 48 ікон, виготовлених М. М. Васильєвим у стилі візантійського живопису з відображенням історичної дійсності. Щоб читач міг краще усвідомити цінність цих творів, кілька слів про їх автора — академіка Васильєва.

Михайло Миколайович Васильєв (1826-1900 рр.) — російський професор історичного живопису — належав до числа видатних художників. Він народився в Орловській губернії. Художню освіту отримав у московському училищі живопису, де був кращим учнем. У 1855 році його нагородили малою золотою медаллю за панораму «Суд царя Соломона», ще через два роки — великою золотою медаллю за панораму «Саул у Алендарської чарівниці». Для вдосконалення майстерності продовжував навчання в Парижі. В Лондоні вивчав музеї, в Константинополі — фресковий живопис.

Після цього М. Васильєв остаточно пов’язав свої інтереси з церковним живописом і в цій галузі завоював славу і визнання. В 1869 році Академія мистецтв присвоїла йому звання академіка, а в 1884 році визнала його професором церковного живопису. М. Васильєв розписав храм Христа Спасителя, храми в Севастополі, Ризі і посольську церкву в Парижі. Його твори відзначаються суворим дотриманням малюнка, глибоким змістом, витриманістю й благородством візантійського стилю. Головні роботи академіка потрапили до Петербурга, Ієрусалима, Рима.