Квартали інтенсивної забудови

4

<b> Квартали інтенсивної забудови </b>

В ході реалізації генерального плану неодноразово вносились зміни та уточнення. Під час корегування, проведеного у 1845 році, до складу міста були включені поселення на правому березі річки Кам’янки, де планувалось прокладення одинадцяти вулиць та однієї парафіяльної площі. В центрі міста передбачалось створення бульварного кільця шириною в 50 метрів, яке мало з’єднати магістральні та поперечні вулиці в житлових кварталах. Пізніше ця ідея була відкинута. В другій половині XIX ст. ще декілька разів складались генеральні плани розвитку міста, однак первісна концепція залишилась без змін.


Всю першу половину XIX ст. місто продовжувало розвиватись за старою планувальною схемою. Однією з причин цього було те, що, незважаючи на деяке зростання території та кількості населення, Житомир ще не набув значення торгово-промислового центру Правобережжя. На початок 50-х років міська територія займала площу 4 660 десятин, з них 1 245 десятин безпосередньо під забудовою, простягаючись з заходу на схід на 4 версти 75 сажнів, з півночі на південь на 3 версти 250 сажнів. План Житомира 1853 року зафіксував містобудівну та топографічну ситуацію початку 50-х років XIX ст. Територія, що юридично входила до міської межі, дещо поширилась в порівнянні з початком століття. її кордонами були: з півночі та північного заходу — Сінна вулиця і Саноцький провулок, зі сходу та північного сходу — приблизна лінія проектних Крошнянської та Міщанської вулиць, з південного сход)’ — проектна Тюремна вулиця, з півдня — річка Тетерів, із заходу — передмістя Павликівка, Закам’янка, Мальованка. Квартали інтенсивної забудови зосереджували традиційно в районах Подолу, Юридики, провулках уздовж Тетерева та Кам’янки, обмежуючись з північного заходу Рудненською вулицею, зі сходу — Вільською вулицею та своєрідним об’їзним кільцем, утвореним провулками Кушнірським та Кудрявцева, з південного сходу — умовною лінією сучасної вулиці Пушкінської.

Ядром планувальної системи була стара вулична сітка, що сформувалась у XVIII — на початку XIX ст. При всій на перший погляд хаотичності, в ній простежувались риси радіально-відцентрової системи. На цей час більшість старих вулиць вже втратили свої транспортні функції і перетворились на звичайні міські проїзди. Так, Мала Бердичівська вулиця стала дублером Великої Бердичівської, Любарська, після відкриття нової дороги на Чуднів через Павликівку, — дублером великої Чуднівської. Ця ж дорога призвела до втрати транспортних функцій Подільської вулиці, яка в минулому служила одним з головних виїздів з міста в південно-західному напрямку і називалась Троянівською дорогою. Перетворився на звичайний провулок Вацьківський шлях, а колишня Велика Московська дорога стала шляхом до приміського села Левків.

Практичне здійснення генерального плану почалось в середині 50-х років XIX ст. з появою в Житомирі нового, енергійного губернатора М. П. Синельникова (1850-1855 роки). Як свідчать сучасники, він був дуже здивований, що Житомир не схожий на Владимир, де він займав таку ж посаду, і розгорнув активну діяльність щодо впорядкування міста. Роботи проводились губернською будівельною комісією під керівництвом інженер-полковника М. Г. Милова. Перш за все було здійснено розпланування кварталів та трасування вулиць, головним чином у східній частині міста на землях, що належали хутору Сейферта. Роботи були пов’язані з рядом труднощів. По-перше, ця місцевість являла собою заболочену низину з густо розкиданими великими та малими озерами. Для їх засипки та планування місцевості потрібні були значні кошти та час. Перепланування здійснювалось також в районах з існуючою забудовою. Спрямлювались та прорізались за новими напрямами старі вулиці і провулки. Цей процес супроводжувався вилученням у приватних власників земельних ділянок, а також знесенням певної кількості житлових та господарських будівель.