Розпис іконостасів

7

<b> Розпис іконостасів </b>

Проектна вартість будівництва оцінювалася у 252 695 рублів. Врешті замовник і підрядники зійшлися на сумі у 218 тисяч рублів. Підряд виграли купець 1-ї гільдії К. Ляшков та почесний громадянин Починін. Підрядники повинні були завершити роботи протягом чотирьох літніх сезонів 1866-1869 років.


Проте будівництво храму просувалось значно повільніше, ніж планувалося. З 26 травня 1866 року наглядову комісію на будівництві очолив архітектор Бетюцький. Саме у нього виникли сумніви щодо запропонованих проектом фундаментів. З ініціативи Бетюцького, на запрошення волинського губернатора М. І. Черткова 1 червня 1866 року для огляду фундаментів прибули інженери Грошев, Авринський, Людвіг на чолі з інженер-полковником Глазером. Останній з них — Оттобальд Андрійович Глазер — доводився рідним дідом по матері видатному поету і художнику Максиміліану Волошину. Він служив у Житомирі з 1862 року, де обіймав посаду керівника телеграфного округу. Крім згаданих фахівців, хід будівництва консультували інженер Поляновський, архітектори фон Міквіц, Сербін, Залеський, а також уповноважені Міністерства внутрішніх справ Вітринський та Пархоменко.

Комісія засвідчила, що частина стін колишнього храму впирається у стіни кафедрального собору, і дійшла висновку про необхідність заглиблення фундаментів споруджуваного собору на 1 метр (тобто вирівнювання старого та нового фундаментів для досягнення рівномірної осадки). Незважаючи на своєчасно вжиті Бетюцьким правильні технічні заходи щодо покращення якості будівництва, його відносини з начальством губернії вкрай загострилися. У вересні 1866 року для оцінки якості та відповідності побудованих фундаментів у Житомир було відряджено члена технічного будівельного комітету, академіка архітектури К. Я. Маєвського. Невипадково саме йому випало виконувати цю місію, адже Житомир був містом його юності, де він закінчив гімназію. Зазначимо, що наш земляк прославив себе відбудовою Марийського палацу та спорудженням Володимирського собору в Києві.

У вересні та жовтні 1866 року Карл Якович уважно вивчив проектну документацію та оглянув вже побудоване. В багатьох випадках він погодився з думкою «незручного» архітектора Бетюцького, однак в цілому зробив висновок про необхідність доопрацювання проекту з урахуванням тих обставин, які склалися на цей момент. Переробка була доручена академіку Е. І. Жиберу та академіку К. К. Рохау.

Ернест Іванович Жибер (1823-1909 рр.) — француз за походженням. За його плечима до побудови Спасо — Преображенського Житомирського собору були такі визначні об’єкти, як Петербурзька біржа з таможнею (перша золота медаль), Гатчинський палац (орден Св. Анни та річний оклад), Санкт-Петербурзька медико-хірургічна академія (отримав звання професора). За його проектом збудовано понад 15 церков і костьолів на Поділлі і Волині.