Першим губернським архітектором був Андрій…

5

Першим губернським архітектором був Андрій Іванович Меленський, відомий вже на той час зодчий, який пройшов стажування у Петербурзі під керівництвом таких відомих архітекторів, як В. , М. Козаков, Д. Кваренгі. А. Меленський стояв біля витоків створення першого генерального плану Житомира. Згодом він став головним архітектором Києва, керував його реконструкцією після пожежі 1811 року.


За кількістю варіантів генеральний план Житомира посідає одне з провідних місць. За підрахунками доктора архітектури П. А. Ричкова, лише у фондах РДІА (Санкт-Петербург) зберігається понад два десятки таких документів.

В основі всіх розробок забудови міста у XIX ст. покладено дві проектні пропозиції, висунуті губернським землеміром В. И. Кудрявцевим. По-перше, потрібно було врахувати особливості ландшафтної ситуації. По-друге, на початку XIX ст. територія міста значно перевищувала за площею старе поселення в межах оборонної смуги зовнішніх міських укріплень XVI ст. На той час в місті вже склалась певна планувальна структура з радіально-відцентровою схемою з кількома головними вулицями як продовженнями позаміських доріг, що сходились до центральної площі. З заходу місто обмежувалось глибоким річищем Кам’янки з її високими прибережними скелями. В цілому вже склалась і певна вулична сітка, що також ускладнювало застосування регулярної планувальної схеми. За першим варіантом генерального плану передбачалось обмежити місто з чотирьох сторін прямими лініями. З півночі та сходу це мав бути штучний кордон, з заходу та півдня — долини Кам’янки і Тетерева. В північно-східній та південній частинах міста передбачалось створення трьох великих парафіяльних площ. Зберігались головні напрямки під’їзних шляхів.

передбачав суттєві зміни в старій планувальній структурі міста, що супроводжувалося б знесенням великої кількості будівель. Після чергової пожежі, що сталась у липні 1820 року, це згубно вплинуло б на становище городян. Суттєвим недоліком генерального плану була його надмірна загеометризованість та схематизм. Місто розбивалось на ряд однакових за розміром кварталів, кожному двору відводилось в довжину по фронту вулиці 20 сажнів, тобто близько 4,5 метрів. Відстань між будинками визначалась не менше 10 сажнів. Генеральний план передбачав також квартали з дерев’яною та кам’яною забудовою. Останні мали бути влаштовані в центральній частині міста, куди входили вулиці Велика Бердичівська, Київська, Вільська та ряд нових проектованих вулиць.

Другий варіант генерального плану Житомира був остаточно затверджений 2 травня 1827 року і внесений до збірки законів-планів міст Російської імперії. За новим проектом квартали в багатьох місцях втратили форму правильних прямокутників, стали більш різноманітними. Прикладом можуть служити квартали в межах сучасних вулиць Бориса Тена, Хлібної, Івана Франка, 1-го Травня, О. Довженка, Т. Шевченка.

Рис. 11. Київська вулиця з видом на Михайлівську церкву

Це було пов’язано із введенням трьох напрямків орієнтації вуличної сітки — північної, східної і південної. Головний центр міста переносився на Семінарійську або Базарну площу, що служила місцем, де брали початок магістральні вулиці — Велика Бердичівська, Київська, Вільська, Велика Чуднівська. Збільшувалась кількість площ у різних частинах міста, які повинні були відігравати роль місцевих периферійних центрів. Це, зокрема. Сінна та Лісна площі на «Новом Строєний», Базарна на Путятинці, Хлібна, Бердичівська (дві останні не були реалізовані).