Після смерті Модеста на Волинську кафедру було призначено єпископа…

4

Після смерті Модеста на Волинську кафедру було призначено єпископа Антонія Храповицького (Олексія Павловича Храповицького). Народився він у сім’ї Новгородського поміщика. Навчаючись у Петербурзькій духовній академії, постригся в ченці. Було йому тоді тільки 21 рік. Через рік Антоній був уже викладачем Холмської духовної семінарії, а ще через рік-доцентом Петербурзької духовної академії. В1887 році він захистив магістерську дисертацію і через три роки став ректором спочатку Петербурзької, а потім Московської духовної академії. І це в 26 років.


До речі, в 1917 році архімандрит Антоній був одним із кандидатів на посаду Російського патріарха. Його швидке просування щодо ієрархічної градації пояснюється великими організаторськими здібностями, активною діяльністю на ниві поширення духовної освіти.

Антоній управляв Волинською єпархією протягом 1902-1914 років. Саме на цей час припало загострення суспільно-політичної ситуації в Російській імперії. Його діяльність на Волині спрямовувалася в загальному руслі ситуації, що склалася на той час у державі. Архієпископ Антоній був фігурою неоднозначною і досить одіозною. На відміну від своїх попередників, він був не просто церковним ієрархом, а й політичним діячем. З його ім’ям пов’язано багато подій, що набули скандального розголосу. Широка хвиля антисемітизму, єврейські погроми, нападки на українську національну культуру все це відбувалося не без участі архієпископа Антонія.

Антоній ревно відстоював позиції самодержавства, був поборником утвердження православ’я, займав шовіністичну позицію. В 1905 році він очолював Волинське відділення чорносотенного «Союза русского народа».

Під час Першої світової війни, коли російська армія вступила у Львів, Антоній переїздить до Галичини. Там він благословляє русифікаторську політику графа Бобринського і царських чиновників. Після жовтневого перевороту 1917 року Антоній Храповицький знаходиться в таборі ворогів більшовицької влади, пізніше емігрує за кордон в Сербію, де і помер у 1936 році.

Очоливши Волинську єпархію, Антоній дав розпорядження виконати волю покійного Модеста і збудувати церкву Святої Анастасії. Всі роботи завершилися до кінця березня 1903 року. Вона розташувалася в підвальному приміщенні кафедрального собору. ЗО березня сюди були перенесені мощі Св. Анастасії. Одна благодійна сім’я власним коштом виготовила для них чудову срібну раку, в яку поклали мощі, і встановили над захороненнями архієпископів Агафангела, Тихона і Модеста.

Антоній дотримувався непримиримих позицій щодо католицької церкви. Для того щоб зменшити прихильність православних віруючих до костьолу і залучити їх до православної церкви, він приклав немало зусиль. Наприклад, урочистості на честь Св. Анастасії Антоній призначив на 13 червня, який став днем місцевого святкування, хоча вся православна церква відзначає цей день 29 жовтня. Справа в тому, що на 13 червня припадало святкування римо-католицького Св. Антонія Падуанського. Богослужіння в костьолі в цей день відбувалось надзвичайно пишно. Сюди приходило багато людей, у тому числі й православних. Ліквідована в 1839 році унія ще жила в свідомості віруючих, і певна частина їх ще довго симпатизувала римо-католицькому обряду. Тому і святкуванню на честь Св. Анастасії приділялась велика увага.

До свята готувались заздалегідь: попереджувались священики, нагадувалось парафіянам. Для богомольців, що прибували на свято Св. Анастасії з навколишніх сіл, влаштовувалася ночівля. Організовувалось безкоштовне харчування. Приїжджих завжди було багато, наприклад, у 1907 році — понад 700 прочан.