Практично нічого не вціліло з житлових…

5

Практично нічого не вціліло з житлових будинків, окрім будівель архієрейського подвір’я, будинків ЖЦНТІ, госпрозрахункової стоматологічної поліклініки, станції швидкої допомоги (всі на Великій Бердичівській вулиці) та деяких інших. Збереглось декілька культових споруд, зокрема, костьолоана з Дуклі і комплекс будівель католицької духовної семінарії, церква Св. Якова на Вільському кладовищі, залишки жіночого монастиря сестер милосердя — шаріток — на території військового шпиталю.


Усе XIX ст. стає для міста часом невпинного зростання, розвитку, зміцнення його позицій як важливого регіонального, адміністративного і культурного центру краю. Ще у 1797 році в місті було засновано першу театральну антрепризу, а в, 1804 році — перший театр. Згодом — друкарню. До 1804 року в Житомирі діяв Надвірний суд, якому підпорядковувались не тільки Волинська, а й Мінська та Подільська губернії. У 1808 році в Житомирі було 1014 будинків, три церкви, костел, два кляштори, п’ять шкіл, 103 лавки, 37 винокурень. Населення міста між 1798 та 1825 роками збільшилось з 5419 до 13 тисяч чоловік.

1809 року відкривається повітове училище. Серед найбільш відомих його вихованців — історик А. О. Скальковський, письменник А. В. Кукольник, майбутній дід В. І. Леніна по материнській лінії — Сруль Бланк. З 1833 року в місті починає діяти губернська гімназія, переведена сюди з Кременця після придушення польського повстання 1831-1832 рр. (як частина знаменитого Кременецького ліцею). Другою частиною цього «репатрійованого» російським урядом навчального закладу став відкритий у Києві університет Св. Володимира.

Багатьох видатних людей виховала Житомирська гімназія. Ось лише деякі з них: польський революціонер-демократ, друг Т. Г. Шевченка Сигізмунд Сераковський; український метеоролог, професор Олександр Клосовський; польський поет, автор праці «Тарас Шевченко», перший перекладач польською мовою поеми «Гайдамаки» Леонард Совінський; український мовознавець Костянтин Михальчук; український ботанік, один з перших президентів Всеукраїнської академії наук Володимир Липський; професор, міністр УНР Іван Фещенко — Чопівський; видатний геолог, академік і один із засновників Всеукраїнської академії наук Павло Тутковський та десятки інших.

На початку XIX ст. остаточно формується радіально-кільцева планувальна структура міста. Вона базується на старих шляхах, що ведуть до дитинця з боку Києва, Звягеля, Чуднова, Бердичева, Крошні, Левкова. Поступово виникають дублюючі дороги (Мала Бердичівська, Любарська, Садова тощо).

Однак в цілому вулиці міста початку XIX століття не являли собою певної системи, а швидше були хаотичним нагромадженням вузьких, кривих проїздів і провулків, що виникали спонтанно вздовж основних шляхів чи з’єднували їх. У1827 році імператором Миколою І був затверджений перший генеральний план Житомира, розроблений землеміром П. Кудрявцевим та узгоджений архітектором В. Гесте.

Генпланом передбачався подальший розвиток радіально-кільцевої системи вулиць. Навколо центральної частини міста мало бути створене велике бульварне кільце від Тетерева по трасі сучасних вулиць Т. Шевченка, Г. Шелушкова, Лесі Українки з виходом на Кам’янку. На перетині основних магістралей мали утворитися нові майдани: Соборний, Київський (в районі сучасних вулиць Київської — Шелушкова), Бердичівський (на місці нинішнього класичного університету) , а також парафіяльні площі навколо храмів. Здійснити цей план вдалося лише частково.