Приміщення поштової станції

8

Рис. 31. Приміщення поштової станції. Гравюра ЛЛ. Сірякова

На цьому місці виросла триповерхова коробка солдатських казарм для військової радіо школи (тепер тут клуб та підсобні приміщення заводу «Електровимірювач») Однак церква Св. Олександра Невського відома як храм Волинської духовної семінарії. Причому, судячи з відомих фотознімків, вона була цегляною, а не дерев’яною, і споруджена була на межі XIX та XX століть.


Рис. 32. Зверху — тимчасовий кафедральний , знизу — новий кафедральний

Де ж тоді було побудовано тимчасову дерев’яну Преображенську церкву? Відповідь на запитання нам дав француз, архітектор Лаутарикен, який відвідав 1889 року Житомир і зробив тут декілька десятків гравюр з краєвидами міста. Поскільки їх автор — професійний архітектор то не викликає сумніву достовірність його малюнків, тим паче, що більшість із намальованих ним будов і понині існують там, де зобразив їх Сестро де Лаутарикен. Так ось, на одному з малюнків собору, який зроблений з рогу нинішніх вулиць Котовського та Щорса, ми чітко бачимо північніше собору тимчасову дерев’яну церкву. Каплиця, яка отримала пізніше ім’я Св. Іларіона (а від неї і сусідня вулиця стала називатися Іларіонівською), була розібрана ще до революції через ветхість, а нову церкву Олександра Невського побудували навпроти.

Рис. 33. Каплиця Олександра II і Спасо — Преображенський собор

Та повернемося до середини XIX ст., коли тимчасова церква була головним храмом для віруючих Житомира, а поруч лежали рештки зруйнованого храму.

<b> Зміна розташування собору </b>

Час від часу з’являлись нові проекти. Зокрема, губернського архітектора Неске (1862 року), який пропонував збудувати новий собор, архітектора Волинської палати державного майна Луізе, який ратував за відбудову розваленої споруди. Тоді ж свій (до речі, четвертий) запропонував інженер Фетінг. Справа не рушилась з мертвої точки.

Отож, враховуючи ситуацію, що склалася, та насамперед клопотання архієпископа Волинського і Житомирського Антонія, новий волинський губернатор М. І. Чертков запросив у Петербурзі дозволу на розбирання розвалин. У 1865 році розвалини нарешті були розібрані. А ще через рік, 17 квітня 1866 року, відбулася довгоочікувана закладка фундаменту нового собору за проектом архітектора барона фон Міквіца, який ув’язав основний фасад споруди з проектом нової Вільської вулиці, значно відсунувши майбутню споруду від червоної лінії вулиці.