Встановлення нового хреста

8

У 1995 році за допомогою літака на головному куполі собору був встановлений, а потім і освячений новий позолочений хрест. Храм відроджувався у первісному стані і отримував друге життя.

Традиційно біля визначних православних храмів улаштовувалися некрополі, де знаходили останній спочинок священнослужителі та видатні особи. Не був винятком і кафедральний Спасо — Преображенський у Житомирі. Є відомості, що кладовище неподалік собору існувало ще з XVIII ст. Тоді попередник собору — Василіанська церква була ближче до цього кладовища і, очевидно, воно церкві й належало. Це припущення підтверджує й той факт, що кладовище і церква на той час не розділялися вулицею. Отож, територія у них була спільною.


Після завершення будівництва Спасо — Преображенського собору, що співпало з прорізкою нової (Вільської, Великої Вільської) вулиці, було засновано новий некрополь у безпосередній близькості до храму. Некрополь проіснував до 1930-х років. А далі… під час «комуністичних суботників» руками учнівської молоді більшовики знищили старе кладовище біля собору. Фактично некрополь після цього перестав існувати і сьогодні на його місці розташовано сквер. Починаючи з 1876 року, в Анастасіївській церкві ховали померлих волинських архієпископів. Зокрема, тут було поховано архієпископів Агафангела, Тихона і Модеста. Але за нової влади на початку 1930-х років їх усипальниці було пограбовано і знищено.

Та все ж традиція поховання біля собору збереглася на певний час. Безпосередньо біля храму протягом 1918-1919-го років було поховано близько двадцяти загиблих у боях з більшовицькими військами воїнів УНР і Директорії; у храмі по усопших справляли панахиду, на храмовому цвинтарі вони знайшли свій останній притулок. На цвинтарі Спасо — Преображенського собору 20 серпня 1920 року поховали осадного коменданта Житомира часів Директорії К. Г. Возного. У березні 1919 року його замордували і розстріляли більшовики. Тіло К. Возного було знайдено і о пізнано Комісією з розслідування більшовицьких злочинів в саду барона де Шодуара (тепер Центральний парк культури і відпочинку ім. Ю. Гагаріна). В останній день серпня 1941 року біля храму житомиряни поховали відданих патріотів України, членів проводу ОУН(М) Миколу Сціборського і Омеляна Сеника. Похорони героїв України були велелюдними. Звичайно, за радянських часів(у повоєнний період) могила була безіменною.