Некрополь біля собору

5

Рис 56. Некрополь біля собору

І лише зі здобуттям державної незалежності на ній встановлено хрест і табличку з іменами загиблих героїв. На сьогодні це останнє поховання некрополя в новітній історії Житомирського кафедрального Спасо — Преображенського собору, що збереглося до наших днів.


Хто ж ті люди, що заслужили високої честі бути похованими тут.

Микола Орестович Сціборський народився 28 березня (за новим стилем) 1898 року в сім’ї дрібного чиновника в Житомирі. Цікаво, що його, як і О. Ольжича, було хрещено в Успенській (Подільській) церкві. Після закінчення Першої Житомирської гімназії брав участь у Першій світовій війні. В 1917 році перейшов до армії, в якій дослужився до підполковника. В 1920 році після поразки УНР М. Сціборський був інтернований до Польщі, де певний час перебував у спеціальних таборах для українських вояків. Згодом перебрався до Чехословаччини, вступив до Української господарської академії в Подебрадах, де здобув диплом інженера економіки.

Рис. 57. Микола Сціборський

Подальше життя присвятив політичній діяльності, ставши одним з провідних діячів ОУН. Не менш насиченим було й життя Омеляна Сеника, відомого діяча ОУН.

<b> Оновлений і реставрований </b>

М. Сціборський є автором ряду ґрунтовних творів з теорії і практики українського націоналізму, зокрема «Робітництво і ОУН», «Націократія», «Національна політика більшовиків в Україні», «Земельне питання», «Україна в цифрах», «Сталінізм» та ін. Найфундаментальнішою е його праця «Націократія», наріжні ідеї якої дуже допомагають у розбудові української самостійної держави.

У серпні 1941 року, як референт пропаганди проводу ОУН, Микола Сціборський разом з Омеляном Сеником, членом ПУН*, у складі «похідної групи» вирушає в Україну. На той час керівником ОУН в краї було призначено О. Ольжича. М. Сціборський і О. Сеник мали допомагати йому у налагодженні державного життя у Києві. Втім, по дорозі до Києва був Житомир, в якому несподівано і трагічно обірвалось їх життя.

Рис 58. Омелян Сеник

За однією з версій загинули вони внаслідок братовбивчих розбірок від рук агентів ОУН(Б). Ось як описує цю подію один з активних учасників визвольних змагань М. Михалевич у своїх спогадах, надрукованих у Торонто і Нью-Йорку: «Трагедія ЗО серпня 1941 року сталася на хіднику Михайлівської вулиці, де діяв секретаріат керівництва ОУН в Житомирі. М. Сціборський і О. Сеник йшли хідником по центру міста, коли двома пострілами ззаду доконавши злочину, вбивник кинувся навтіч».