Хрест на найвищій відмітці собору — маківці дзвіниці на 53-метровій…

9

Хрест на найвищій відмітці собору — маківці дзвіниці на 53-метровій висоті встановив потомствений житомирський будівельник, староста Свято — Яковлевської церкви Олександр Микитович Король. За багаторічну роботу і виконання особливо відповідальних висотних робіт на спорудженні кафедрального собору будівельник О. М. Король отримав у 1870-х роках звання «Почесний громадянин Житомира». Багато років провулок, в якому першими оселились Королі, називався «провулком Короля». Цією назвою користуються за звичкою старожили й понині, хоча після Другої світової війни він чомусь був перейменований на «Червоний».


Як видно зі звіту про хід будівництва храму, станом на 1 січня 1870 року в основному була завершена кам’яна кладка (крім п’яти склепінь над підвалами та головними зовнішніми сходами і влаштування сходів до підвал)’) і розпочато спорудження сходів до вівтаря та на дзвіницю. Проте залишалися ще незакінченими покрівельні та штукатурні роботи. Тривали оздоблювальні роботи — облицювання. З тієї ж звітності видно, що влітку 1872 року темп робіт помітно прискорився. Крім кріплення плит із лабрадориту в пілястрах та пілонах собору, які проводилися без зупинки протягом всього року, розпочались внутрішні штукатурні та ліпні роботи. Іконостас був вже готовий. Він являв собою оригінальний витвір у візантійському стилі.

На заключному етапі будівництва в кінці 1872 року до Житомира прибув новий виконавець робіт — київський єпархіальний архітектор Дейнека, щоб перевірити облаштування склепінь підвального поверху. В грудні ці роботи прискіпливо перевіряли професор архітектури Р. Бернгард та архітектор Новицький. Причому участь у перевірці склепінь житомирського собору професором Рудольфом Богдановичем Бернгардом не була випадковою. Адже на той час в Росії він вважався найкращим спеціалістом зі спорудження цих важливих конструкцій і як архітектор побудував у Петербурзі чимало. Це і будинок Євангелістичного шпиталю в готичному стилі з величним цегляним фасадом (проектував разом з професором К. К. Рохау, з яким довелось потім зустрітися в Житомирі), будинок-особняк Е. М. Мейєра на Англійській набережній. У зрілому віці він розробив теорію склепінь для розрахунків стійкості церковних споруд. У 1872 році рада Імператорської академії мистецтв, поділяючи загальну стурбованість з приводу тріщин в куполі Св. Петра в Римі, доручила Бернгарду, як провідному фахівцеві цієї справи, дослідити небезпечне становище купола на місці. Поготів він постійно брав участь в обговоренні технічних питань та звітував про свої обстеження тих об’єктів, де сталися руйнування та нещасні випадки в Росії. Будучи членом технічно-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ, Бернгард працював з неосяжною енергією над всілякими технічними завданнями, в тому числі пов’язаними із забезпеченням надійності конструкцій житомирського Спасо — Преображенського собору.

Настоятелі і священнослужителі собору

До початку 1874 року повним ходом тривали завершальні роботи. Влаштовувались численні тяги на поверхні арок, прикрашались капітелі пілястрів та пілонів, виконувалися столярні та ліпні роботи.

Дійшла черга до виготовлення та встановлення дзвонів. За відливку дзвонів та перевезення їх з Києва до Житомира взявся московський купець Фінляндський. Транспортування дзвонів з Києва до Житомира обійшлося в 805 рублів, а підйом на дзвіницю разом з навіскою їх, виконаний під керівництвом архітектора В. Шаламова, — у 501 рубль.