З початком реконструкції уніатської церкви кафедральний собор…

7

З початком реконструкції уніатської церкви кафедральний перемістили в частину колишнього приміщення поштової станції. Невелика перекошена дерев’яна будівля з чотириколонним портиком біля входу, яка стояла на початку старої Вільської дороги, навпроти церкви, між іншим, була примітною й тим, що тут тричі зупинявся по дорозі з Парижа у Верхню (нині Ружинський район на Житомирщині) великий Оноре де Бальзак. У кінці 40-х років XIX ст. станція переїхала ближче до нової міської застави — Російського цвинтаря. Журнал «Всесвітня ілюстрація» опублікував гравюру А. Л. Серякова, зроблену за малюнком А. Н. Нісченкова, на якій ми бачимо, як виглядала у ті роки ця будівля.


Тим часом тривала реконструкція уніатської церкви. Розширювалися бокові стіни церкви, велася добудова дзвіниці.

Рис. 30.Охоронна дошка

Коли роботи наближалися вже до завершення, вночі 13 червня 1853 року сталось непередбачене: під власною вагою дзвіниця завалилася і своїми уламками накрила реконструйований храм, а разом з ним — 59 тисяч рублів сріблом, які були витрачені на його перебудову. Причиною трагедії стали помилки, допущені в інженерних розрахунках, та недостатня міцність місцевої нестандартної цегли. Як повідомляли тогочасні газети, цегла була «слабких властивостей»: вона не годилася для висотної споруди і не могла витримати тиску ґрунтових вод на стіни собору.

Будівництво завмерло на три роки. Деякі архітектори доводили можливість відновлення зруйнованої будівлі. Проте спеціальна комісія, яка взяла під сумнів такі пропозиції, вирішила «неможливим зведення собору на колишньому фундаменті і при старих стінах». 10 серпня 1855 року імператор Олександр II дав згоду окружному правлінню на спорудження кафедрального собору на новому місці, але недалеко від зруйнованої будівлі.

Поки ходив інстанціями, новий, щойно призначений, волинський губернатор М. П. Синельников, який, на відміну від своїх попередників, добре розумівся у будівельних справах та всіляко сприяв розвитку міста, надав допомога в будівництві тимчасової дерев’яної церкви поблизу руїн храму. Церква була освячена в 1858 році та тимчасово виконувала роль кафедрального собору.

Зазначимо, що більшість істориків помилково вважали, що ця церква згодом отримала ім’я Св. Олександра Невського. Насправді ж церква Св. Олександра Невського зовсім інша церква, яку в 30-х роках XX ст. знищили більшовики. Вона знаходилась на розі нинішніх вулиць Котовського та Перемоги.