Заслуги інженера М. Г. Милова та губернатора М. П. Синельникова…

6

Заслуги інженера М. Г. Милова та губернатора М. П. Синельникова в справі розбудови та реконструкції міста не залишились поза увагою житомирян. На їх честь було названо вулиці в губернському центрі — Милівська (тепер Б. Лятошинського) і Синельниківська (тепер Дитячої Комуни).


<b> Житомир в давні часи </b>

Архітектурний вигляд міста формувався під впливом переважаючого типу забудови — садибного. Його ознаками є відсутність суцільного ряду будинків уздовж вулиць, малоповерховість, наявність в середині кварталів великих незабудованих площ, зайнятих садами та городами. За останні 200 років місто зазнало щонайменше три великих перебудови, що дуже змінювали його архітектурне обличчя, не зачіпаючи, проте, головного принципу його розвитку.

Ілюстрованого матеріал, який би відтворював вигляд міста у першій половині XIX ст., майже не залишилося, тому судити про нього можна лише з поодиноких мемуарних джерел. Цікаві живописні спогади про те, яким був Житомир ще в середині XIX ст., залишив у своїй книзі «Вечори Волинські» польський письменник Юзеф Крашевський, який жив у місті в 1853-1860 роках. Він писав:

«… При в’їзді до міста з південного заходу з боку містечка Чуднова подорожній безпосередньо по виїзді з лісу бачив перед собою на значній площі розкидані біліючи будиночки, церкви і величезні будівлі, і Житомир, здавалося йому, мав чарівний вигляд. Але в середині цього живописного міста, як і в давніші часи, можна було зустріти величезні сади, городи, фільварки, і часто — плуг, що спокійно орав поруч з величезним, в декілька поверхів будинком. Ще донедавна, посеред міського ринку, стояли єврейські "заїзні будинки", з високими дахами, з ґаночками, розфарбованими в декілька кольорів, із стінами, то запалими, то випнутими, чорні, страшні, гарні лише своїм обідраним виглядом. У центрі міста таких будівель вже не було, але на Вільській вулиці і по берегах річки Кам’янки в достатній кількості знаходились ще старовинні будівлі — зразки того, яким був Житомир в давні часи.

Часто будинок однією стіною стояв на високих стовпах і ніколи не мав форми правильного квадратного ящика, обов’язково він повинен був мати нахили, то направо, то наліво, причому одне крило його було вище, а інше нижче. Слухняний будинку дах вигинався в тих же напрямках особливо фантастично і являв собою то причілки, то ґаночки, то віконечки, в різних місцях його приставлені. Навколо будинку безліч сходинок і галереї для з’єднання внутрішніх приміщень, які то піднімались під дах, то опускалась в підземелля. Додамо до цього колорит, дерево місцями почорніло, деінде сиве, золотисте там, де під ремонтоване, шматки облізлого тиньку, що оголили камінь і цеглу. Мусимо визнати, що для художника така руїна набагато краща від білого квадратного будинку, пофарбованого в зелене і рожеве.